радіо хвиліП’ятий альбом це мабуть не просто розповідь про зелений чай з Цейлону , білий сніг , і світле пиво. Думки про глобальне і просо про приємне, бо в кожного з нас є те, що ми називаємо пам’яттю , здібністю відкривати саме ті файли нашого мозку які так чи інакше ввійшли в наше життя роблячи якісь цифрові зарубки в нашій свідомості по яким ми потім знаходимо ті переживання і називаємо спогадами... та на превеликий жаль це є всього тільки тією подобою, котра, творячи ідеальну копію, знищує всіляку пам’ять.
Життя сповнене самообману як правило до самих себе, чому ми так робимо ніхто напевне не відповість але з точністю відразу ж почне шукати виправдання своїм діям.. це напевне і не найгірший варіант. Все розпочалось ще до того як з’явився білий сніг... і згадати все в деталях просто не можливо і роблячи спробу записати я цим самим роблю невдячну спробу самообману в першу чергу ж себе а потім і вас мої любі. Але різниця в тому, що я пишу перш за все для себе. Пишу, бо не можу не писати. А ви мене не цікавите, і якби я писав для вас - я писав би зовсім інше. Скоріше завше я б мовчав. Вона нічого не говорила і я не знаю якою вона була раніше. Можливо вона ніколи не пила зеленого чаю з гарним ароматом що я так обожнював ... а можливо саме тоді вона вперше спробувала його на кухні де я залишав його заварюючи з ранку але невстигаючи випити його ішов геть .... напевно незнаючи чому саме так. Була в цьому своя якась унікальність, або принаймні я бачив цю унікальність, можливо домалювавши і до фантазувавши те, чого не було і не могло бути. Вона була завжди спокійна бо знала що я рано чи пізно повернусь і я повертався не до неї а до її тіла ... просив пробачення і знову ішов залишаючи після себе чай, Цейлон, і купу мрій. Я напевно знав що нестану героєм для неї і тому не поспішав стати ним тим паче для неї . Одного ранку я незявився ,що правда це було с прогнозовано нею..і забуто нами обома .
Я ніколи не фотографував її.
Життя моєї дівчинки яка запам’яталася у світі світла , фото спалахів , натури... та бруду світського життя що с кожним днем все більше і більше втягувало в свої тенета .... і вона любила таке життя ... мабуть так сильно як воно любило мою маленьку дівчинку. Мині не шкода купу глянцю того часу тих кілька хвилин ... я щось кажу вона механічно виконує ... в об’єктиві вона зовсім інша , чиста , німа... і завжди моя .... хоча це зовсім інша розмова що немає жодного сенсу.
Ми сиділи один на в проти одного і по черзі мовчали, в нас були дуже дивні стосунки. вона пила своє напів солодке вино і держалась мужньо , ця дівчинка ніколи не могла зрозуміти мене або я не міг зрозуміти її а саме чого вона хоче... але я напевно знав чого не хочу я... і я вперто не хотів її .Від цього вона нервувалась все частіше ,починаючи зриватись емоційно .... інколи вона мене любила по справжньому всім серцем і помічаючи це я переставав відповідати на її дзвінки ігноруючи їх. Я любив чай і цим себе заспокоював ...ні ні не чаєм а Любов’ю до чаю з великої букви бо вона була ідеально чиста, тепла і приємна на смак . А ще вона рідко закінчувалась і майже не нічого не коштувала. Намагаючись пояснити я неодмінно все псував тож цього разу я вирішив трошки помовчати.
- я покидаю Вавілон ... тож вибач сонце ми не зможемо більше зустрітись.
- Чому ? чому покидаєш те чого так довго добивався...
Не знаю... та я проснувся одного ранку і зрозумів що потрібні зміни ... бо інакше все стає звичкою і ти вже починаєш думати мабуть так і треба
я любив називати її сонцем хоч вона ніколи ним не була і нелюбив відповідати на питання на які я не знав відповіді.
- коли забереш свої речі ?
- як тобі зручніше... Добре. Мамі передавай вітання .
Навіщо? Що її сказати що ти більше не можеш ти злякався.
З речей в мене були ком пакт диски , пара шкарпеток , зубна щітка, пивний кухоль з якого я пив чай ... і пачка зеленого китайського чаю привезеного друзями начебто десь здалеку .Прокинувшись ще до дзвінка будильника пішов на кухню, закурюючи поки закипає вода , акуратно заливаю вівсянку. Кривлячись як мала дитина запихаю декілька ложок багатої на мінерали каші , а все інше летить в сміттєпровід розмазуючись і змішуючись з іншим сміттям формуючи таким чином мії ранковий настрій.
Зовсім інші букви подальшого життя
Нічого кардинального на перший погляд не сталось, але це тільки на перший погляд. Життя стало набагато простішим і одночасно виникала купа зустрічних питань в яких я все частіше починав заплутуватись остаточно. Ну тепер можна було голитись за власним бажанням та завалювати ванну горою білизни... таскатись по барам п’ючи пиво... і повертатись під ранок. Було літо , так вже сталось що обставини закинули мене далеко від дому, в богом забуте містечко з великою історією та мінімальною цивілізацією , як не дивно вони прекрасно гармонували між собою. Як ми познайомились я не пам’ятав , та я ніколи не забуду продовження нашого знайомства. Того вечора ми поїхали на озеро , вода за день прогрівалась і вночі парувала загортаючи в цей туман оголені тіла . швидко позбавившись від сарафану вона залишилась в самих мереживних трусиках в яких попрямувала в воду... не примушуючи себе чикати вже через хвилину я стояв коло неї насолоджуючись теплом нічного озера... і її пружним тілом яке у воді зовсім немало ваги і заводило ще більше. Ми шаленіли коли знову зустрічались після роботи , тікаючи подалі від всіх на дитячий майданчик починаючи кохатись в самих карколомних місцях, божеволіючи від насолоди . я пам’ятаю кожин міліметр її тіла . Та все рано чи пізно закінчується і забувається, я повернувся додому вона переїхала в інше місто ... Правда ми ще зустрічались декілька разів, незнаючи напевно навіщо але прекрасно знаючи чому.
Дорога лікує душі а довга дорога це вже така собі дорожня терапія . Саме дорога познайомила мене з багатьма гарними людьми , з речами які розумієш тільки тоді коли знаходишся далеко від умовного позначення свого дому. В дорозі
є час щоб осмислити весь трагізм такого існування , і тоді ти зупиняєшся до кінця не зрозумівши всієї ситуації, а це є грубим порушенням правил дороги .Або ти в грі або на узбіччі. І я зійшов , зупинився і мовчав ... на очі набігали сльози ... душа була смертельно поранена , під очима з’явились синці . Я плакав бо усвідомив що я вже не зможу їздити автостопом по країні ( шукаючи те чого ніколи не губив...) збирати свї наплічник за пів години і їхати назустріч невідомому . я залишився один , повністю...
Осінь що приходить в місто з обмеженою відповідальністю вона жіночого роду і завжди запізнюється, ніколи ніхто не може передбачити Осінь . осінь це коли паскудно , і від того ми починаємо збирати клинові листочки в пучки незнаючи самі навіщо, вивчаємо нові образи і даруємо цей скарб найкращим паскудам цього світу
Послідовність дій
а саме... рік був дві тисячі шостим від Різдва христового , двадцять вісім холодних днів і початок періоду коли зелений чай втрачає свою актуальність і на перше місце стає пиво місцевого розливу... те що життя прекрасне знають всі і заперечувати цю дурню ніхто не буде , а те що воно паскудне підтвердить кожен без винятку...
– Відчуття зрілості з таємним і водночас з знайомим солонуватим присмаком насолоди яку дарує повністю сформована твоєю слабкою уявою жінка..
- Відсутність діалогів натомість набір слів.
Деякий час я просто сидів і спостерігав , нічого не помічаючи тупо вдивляючись у вікно без всякої цікавості. Місто мінялось з кожною хвилиною мого життя, так швидко мінялись мої думки та скоріше за все я просто не міг зосередитись на чомусь одному . Ніч робила свою справу , так було завжди як тільки вона увійшла в моє життя . Кожного разу вона була зовсім інша , і це вже зовсім інша історія що нічого не міняла в наших стосунках. Зустріч в одному місці , дві години сексу без жодного слова і поцілунку. Наша зустріч підходила до свого логічного закінчення, я віддавав її тридцять баксів , вона збирала свої речі , кидала на прощання пару скупих слів , підкурювала і йшла куди невідомо як зрештою і невідомо звідки вона приходила. Не вмикаючи світла я підійшов до вікна проводжаючи її поглядом ... потягло прохолодою , огортаючи все тіло . Так закінчувався ще один день після якого розпочинався інший... і так безперервний потік чисел , градусів, гігабайтів і кілобайтів та ще велика купа різного морального мотлоху. Втикаючи вкінці зими на все що має колір вітамінів... виникло питання проблеми авітамінозу душі і тіла.. адже саме на весні коли все повертається до життя хтось низ може розплющити очі ,посміхнутись і просто піти на роботу... ні ! він цього не зробить бо зробить він інше нікому невідоме таємниче і водночас високе. Моральний суїцид приходить нахабно вдираючись вгризаючись у слабке тіло ... Та вже годі про соплі, сльози... Як говорила моя знайома... ну говорила вона багато і по темі як не дивно та нажаль я збився з думки сорі… Одже я в ходжу в період чеканя бог зна чого . ще хвилин 15 я думаю про різну хуйню що сталась в ночі, а потім згадую... і так чувак прилітає і навіть не попередив. йду вмиватись ..та щось холодно і в квартирі порожньо не втому плані що всі на роботі ... хоча і це мабуть теж ..
Ранок як і обществєний транспорт зустріли мене піздато ну майже як свою дитину великого міста хоч це і була оптична найобка ...у всіх відношеннях цього слова ...хто нас так під’їбав невідомо, хоча навіть в куточках своєї не грамотності я відчував похуїзм до цього міста ... бо родився я хоч і випадково ... та маю свою Родіну саме з великої літери бо саме вона тоді як ніхто інший піклувався про мій розвиток у коридорах гуртожитку консервного заводу... за що мав хворобу Боткіна у дошкільному віці, і ще купу різних діагнозів які в плинули на лікарів воєнкомату і на моє подальше життя також.
У Києві нуль годин
А саме все живе і напів солодке відходить до сну , такого абстрактного ,кольорового, фізично обмеженого у просторі морських течій , барикадах політичної слабості... метаморфоз , рок-н-ролу, та вдачі... так це твій час.. система вмерла і хай живе система ...
І настане інший час і ти мені повір... цим я розпочинаю спогади перших блукань в усесвітній павутині інформації під звуки делерум , і зображень арт порно що так глибоко в’їлись в мою свідомість , кольору модерн. Світ намальованих снів , емоцій, кохання, віртуальність твого існування : та пастеризоване молоко, ось така наша модель збочення.
Только зарегистрированные пользователи могут оставлять комментарии и выставлять оценки!
Вы можете зарегистрироваться здесь или нажав на кнопочку двери в правом верхнем углу! Просмотров: 1469
|
